Вітаю Вас, Гость! Реєстрація RSS

CLUB DJ

Інформаційно розважальний портал (Софт, Музыка, Игры, Статьи и много другого)
Суббота, 23.11.2024
Головна » Статті » Голодомор та репресії на Красилівщині
Розкуркулення на Красилівщині
Одним з найболючіших питань української історії є так зване «розкуркулення» селян, що здійснювалося більшовиками в перші десятиліття свого панування в Україні. Куркулями більшовики, які утвердилися в нашій Вітчизні наприкінці 1920 р., називали заможне селянство. Вбачаючи в ньому свого головного ворога в Україні, комуністи відразу ж розпочали його експропріацію, підриваючи тим самим основи економіки нашої країни. Адже вони руйнували найбільш міцні господарства, які виробляли левову частку товарної сільськогосподарської продукції.
Розкуркулення в нашій місцевості розпочалося ще в 20-х рр. XX століття. Проходило воно в три етапи:
1. 1921-1923 рр. – вилучення так званих лишків землі
2. Кінець 1924-1926 рр. – вилучення лишків землі в культурних зразкових господарствах.
3. 1930 р. – процес повної ліквідації заможного селянства

Спробуємо коротко охарактеризувати всі етапи розкуркулення.
В 1921 р. у Старокостянтинівському повіті, до якого входила тоді Красилівщина, встановили наступні норми землекористування:
1. На чорноземі:
- сім’я з двох чоловік – 6 десятин землі,
- з 4-х чоловік – 8 десятин,
- більше 4-х чоловік – додатково по 0,8 дес. на кожного члена сім’ї.
2. На піщаних ґрунтах по 3 дес. на кожного члена сім’ї [2; 114]
Вся земля, яку мали селяни зверх даної норми, підлягала вилученню. Займатися цим доручили комітетам незаможних селян. Вилученню підлягала й більша частина церковних земель. Відібрані «лишки» надходили у фонд сільських земельних громад. Під час проведення землеустрою ці землі передавалися у користування найбіднішим селянам і частково призаводським господарствам Красилівського цукрового заводу. Архівні документи свідчать, що тільки по 14 селах Чернелівської та Корчівської волостей у 119 заможних селян вилучили 403 дес. 1770 кв. сажнів землі.

Найбільше відібрали у:
- Чернелівці - 8 господарств - 100дес.,
- В. Зозулинцях – 9 господарств – 87 дес.,
- Корчівці – 37 господарств – 66 дес. 1583 кв. сажні.

По окремих господарствах найбільше постраждали такі сім’ї:
- Венцковський – В. Зозулинці – 30 дес.,
- три брати Трачука – Чернелівка – 30 дес.,
- Винничук – В. Зозулинці – 29 дес.,
- Макаревич – В. Зозулинці – 27,5 дес.,
- Борковський – Чернелівка – 26 дес.,
- Красницький – Чернелівка – 26 дес.,
- Трапезник – Севрюки – 22,5 дес.[3; 2зв.,4; 2, 3, 99-123].

Надалі процес вилучення «лишків» землі дещо призупинився, оскільки почалися процеси здійснення нової економічної політики (НЕПу), й органи влади ще сприяли (у 1922-1923 рр.) одноосібним господарствам. Ряду заможних селян навіть вдалося в другій половині 1922 р. та в 1923 р. перевести свої землі на статус культурних зразкових господарств, з якими повітземвіддділ уклав контракти на поставку сортового насіння для волостей повіту [5; 30-31]. Та тривало так недовго.

Вже у 1924 р. курс партії та органів влади щодо заможних селян змінюється, і в них починають вилучати землю в такій кількості, що їхні господарства переходять у розряд звичайних середняцьких. Це засвідчили зібрані в 1927 р. відомості про індивідуальне землекористування в селах Красилівського району [6; 1-26]. Дійсно заможних господарств на території Красилівщини не залишилося.

Але держава, особливо з утвердженням наприкінці 20-х рр. в СРСР командно-адміністративної сталінської системи, вирішила повністю знищити основне ядро протидії заходам радянської влади в Україні – українське селянство. Здійснюватися це мало через масове розкуркулення («ліквідацію куркуля як класу») та проведення суцільної колективізації. Процес цей розпочався в січні 1930 р. Характерно, що масове розкуркулення початку
30-х рр., як і розкуркулення 20-х рр., відбувалося в три етапи:
1. січень – березень 1930 р.
2. весна – літо 1931 р.
3. початок 1933 р.

Почалася ліквідація куркуля як класу в умовах насильницького (прискореного) здійснення суцільної колективізації в районі. Списки тих, кого мали розкуркулити, складалися заздалегідь органами окружного ДПУ (Красилівщина тоді входила до Шепетівської округи – авт.). Потім ці списки надсилалися в район, де їх розглядали та затверджували в райпарткомі та райвиконкомі в присутності представника районного ДПУ. Далі списки передавалися спеціальним райуповноваженим, які виїжджали в села, де добивалися на загальних зборах активістів уточнення та затвердження списку тих, кого мали розкуркулити. На цих же зборах створювалася комісія з трьох чоловік, які безпосередньо й проводили розкуркулення та опис майна куркулів. На допомогу їм створювалися спеціальні бригади з активістів, що займалися пошуками прихованого майна [7; 25].

Куркулів поділили на при групи, в яких конфіскувалася земля, майно, реманент, худоба, птиця. На цьому вказувалося, що речі домашнього вжитку не повинні відбиратися, але цього ніхто не дотримувався [7; 26]. Все описане майно залишалося на перших порах в господарстві куркуля, але він не мав права вже нічого з нього продати. Опис затверджувався сільрадою, потім райвиконкомом, далі окрвиконкомом, і вже тоді майно передавалося колгоспу, а якщо він не був створений - сільраді [8; 3].

Але це стосувалося тільки куркулів третьої групи (категорії), яких залишали у своїй місцевості. Куркулів же другої категорії висилали за межі району відразу ж (найчастіше, так звана стокілометрівка - авт.), а першої категорії – висилали у віддалені райони СРСР, ув’язнювали в тюрмах і таборах, часто й розстрілювали. Директиви про висилку надходили від вищих органів влади [9; 31].

Коли рішення про висилку приймалося, то розроблявся детальний план, як її проводити. В певний день всіх призначених до висилки збирали до сільради, потім садили на підводи з деяким домашнім скарбом й під охороною везли на залізничні станції Красилів та Антоніни. Там їх розподіляли по вагонах й відправляли у невідомість.

Характерно, що в списках на розкуркулення тепер попадали не тільки ті селяни, які колись були заможними, а й середняки та бідняки. Справа в тім, що не було чіткого призначення – кого можна вважати куркулем. За одними параметрами – тих селян, які використовували найману працю, за іншими – тих, хто мав майна на суму не менше 800 крб. і використовував найману працю. Далі куркулів почали визначати й по інших ознаках. Найчастіше ж, до цього списку попадали селяни, які не бажали вступати до колгоспу, незадоволені радянською владою, непокірні мешканці села. Все тут залежало від сваволі місцевої влади. А вона цим дуже широко користувалася, про що змушені були говорити на засіданнях Красилівського райпарткому [10; 11,13,14,24].

Влада стимулювала тих, хто займався розкуркуленням. Так, бригада активістів, які вилучали майно куркулів, отримувала з нього спочатку 15, потім 20, а пізніше і більше відсотків у особисту власність. На користь їм воно, щоправда, найчастіше не йшло, оскільки пропивалося [11; 7]. Та частина куркулів, яка передавалася сільраді, потім продавалася з торгів, як правило, за безцінь.

При розкуркуленні на місцях порушувалися навіть ті, досить жорсткі інструкції влади. Зокрема, у розкуркулених забирали все, навіть останні горщики із свіжозвареною їжею витягували з печі. Скільки ж майна попадало в руки тих, хто його описував, визначити не могли навіть і тоді. Адже ніхто не міг проконтролювати, що вони записали і здали в сільраду, а що не записали й привласнили.

В наші дні відновлювати повну картину розкуркулення в Красилівському районі дуже і дуже непросто. Це зв’язано з тим, що документація сільрад тих років по Красилівщині, як і по сусідніх районах центральної частини Хмельницької області, не збереглася. Зокрема, це стосується архівів сільських рад, де якраз і накопичувався матеріал по розкуркуленню. Останні були знищені, коли виникла загроза їх захоплення німецькими військами, після прориву фронту радянських військ фашистськими танками під Бердичевом та Шепетівкою.

Деякі відомості про чисельність розкуркулених на Красилівщині можна почерпнути з підрахунків, наведених у газеті «Красилівський вісник» [12]. Здійснювалися вони на основі даних, викладених в одній з статей опублікованих в антонінській газеті «Світлий промінь», що видавалася окружною управою в роки німецько-фашистської окупації. Ця цифра стосовно Красилівщини складає десь від 1600 до 1700 чоловік.

Базуючись на матеріалах Красилівської районної комісії по реабілітації жертв репресій 20 –х -50 –х рр.XX ст., також можна, якщо не встановити кількість розкуркулених, то хоча б відновити частину тих прізвищ, кого радянська влада викинула за борт життя, знівечивши їхню долю. Ця комісія діяла в районі у 90 –х рр.XX- на початку XXI ст. До неї зверталася маса людей, які прагнули реабілітації жертв репресій, тобто себе, своїх родичів тощо. При цьому вони подавали до комісії різні документи, які підтверджували їхні вимоги. Цих матеріалів (заяв, додаткових документів до них, рішень комісії) дуже багато. Я врахувала лише ті з них, які дійсно є документально підтвердженими. В результаті, у мене зосередилися відомості про майже тисячу розкуркулених мешканців Красилівщини. Найбільше серед них жителів таких населених пунктів району:

Радісне – 52 чол.
Красилів – 40 чол.
В. Зозулинці – 37 чол.
Корчівка – 34 чол.
Кузьмин – 33 чол.
Западинці – 30 чол.
Заслучне – 29 чол.
Веселівка – 27 чол.
Чернелівка – 25 чол.
Марківці – 22 чол.
Писарівка, Вереміївка, Лагодинці – по 21 чол. [13].

Звичайно, що ці відомості будуть поповнюватися, оскільки вони не є вичерпними. Так, є дані, що по Кузьмину тільки в 1930 р. було розкуркулено 68 сімей [14; 3].

В цілому ж можна констатувати що розкуркулення стало предтечею і, в той же час, складовою частиною геноциду українського народу, організованого зловісною сталінською клікою.

Джерела :
1. Байдич О. В. Початок розкуркулення в нашому районі // Красилівський вісник №79 26.05.1996р.
2. ДАХмО ф. Р- 2484 оп. 1 спр. 7
3. ДАХмО ф. Р- 2484 оп. 1 спр. 146
4. ДАХмО ф. Р- 2484 оп. 1 спр. 147
5. ДАХмО ф. Р- 2484 оп. 1 спр. 274
6. ДАХмО ф. Р- 276 оп. 1 спр. 435
7. ДАХмО ф. П -152 оп. 1 спр. 53
8. ДАХмО ф. П- 325 оп. 1 спр. 84
9. ДАХмО ф. П- 325 оп. 1 спр. 81
10. ДАХмО ф. П-152 оп. 1 спр. 65
11. ДАХмО ф. П-152 оп. 1 спр. 57
12. Байдич О. В. Сталінський геноцид українського народу // Красилівський вісник №96 23.11.2002р.
13. Красилівський рай архів. ф.1 оп. 1 спр. 770-813
14. ДАХмО ф. П-32 оп. 1 спр. 140
Категорія: Голодомор та репресії на Красилівщині | Додав: Admin (12.11.2010)
Переглядів: 1416 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 1
1 РД  
0
Спасибо за интересную и полезную статью. Мой прадед жил в Чернелевке и был раскулачен, его посадили в тюрьму, потом он заболел и его отправили умирать домой. У вас имеются какие либо сведения о тех кто именно был раскулачен в Чернелевке? Или может вы располагаете информацией о том где в архиве могут быть эти данные? Спасибо!
А вот за рейтиг простите, хотела поставить пять звездочек но мышка подвела:(

Имя *:
Email *:
Код *: